Виступ у Колочаві на фестивалі україно-чеської дружби «Колочавське відлуння Тереблянської долини» народного артиста України Павла Дворського викликав бурю позитивних емоцій у глядачів. Ще б пак, хіба вже так часто бачать сільські жителі «вживу» зірок сцени? Артист після концерту витримав довгу фотосесію із місцевими шанувальниками, а наступного дня, подорожуючи територією Національного парку «Синевир» , завітав у візит-центр природоохоронної установи, де поділився враженнями про Верховину.

- Павле Ананійовичу, які у вас враження від Верховинського краю? Часто буваєте в Карпатах?

- Верховина, Карпати - це місця, де я черпаю натхнення для творчості. На Закарпатті у мене багато друзів, творчих побратимів… Я регулярно сюди приїжджаю і до друзів, і на концерти, і на зйомки, і на різні зустрічі. У Міжгірському районі я виступав на фестивалі «На Синевир трембіти кличуть».

Та найважливіша мета для відвідання гірських районів - це зустріч із місцевими жителями, які шанують і люблять українську пісню. Співають тут закарпатські пісні, народні і українські, прикрашають їх місцевим діалектом. Музика – це таке явище, яке дав нам Бог, і люди, навіть не знаючи мови, зближуються завдяки їй. На святі українсько - чеської дружби відчувалося, що пісня, добре слово, усмішка можуть робити велику справу для зміцнення дружніх зв’язків із нашими сусідами, спонукають творити добро. Тому проведення таких фестивалів дружби є дуже хорошою традицією.

- У Колочаві ви виступали вперше, як вам місцева аудиторія?

- Чудові люди. Коли я вийшов на сцену, вони почали підтанцьовувати, співати, дітки взялися за руки. Приємно було, що тут знають мої пісні. «Смерекову хату» я написав 30 років тому, і думав, що коли приїду у Колочаву, то чи знатимуть її? А пісню співали як молодь, так і старші люди. Пісня закликає не забувати рідний поріг, край, де ти народився, шанувати батьків, своє коріння. Багато у вас місцевих талантів і всі, хто виступав на колочавській сцені, вплели свій голос у віночок свята. Тому після концертів у різних містах України, коли я приїхав у Колочаву, то відчув, що нуртує ото добро, усмішка і мрії людей жити краще. Мрії зробити так, щоб сюди могли приїжджати гості із різних областей України, із-за кордону відпочивати. Адже цей благословенний закарпатський край може жити і розцвітати за рахунок туристичного бізнесу.

- А де ви зазвичай відпочиваєте влітку?

- Останні десять років я їжджу до Євпаторії. Але все-таки найкомфортніше почуваюся у горах, серед прохолод смерек та дубів, де вітер з полонин навіває дух творчості. У такий момент ти вже думаєш про нову мелодію, слова пісні… Тому кожний приїзд у Карпати дає мені чергову наснагу для творчості та віри у наше краще майбутнє.

- Ви стільки часу приділили фотографуванню із гостями фестивалю. Не втомилися від такої уваги людей?

- Звичайно ж ні. Якби я втомлювався, то вже 30 років не працював на сцені, з людьми. Я змалку любив співати для людей і грати на різних музичних інструментах. Я люблю людей, я пишу для людей, коли відчуваю, що мої пісні потрібні людям, потрібні молоді, стареньким бабусям… Я бачив таких на концерті і в них блищали очі, коли лунали пісні «Перехрестила на дорогу», «Щастя моє», «Смерекова хата»...

- Ваші два сини Павло та В’ячеслав Дворські продовжують сімейні пісенні традиції…

- Старший син Павло Дворський вже співає як професіонал, і на конкурсі в Італії зайняв перше місце. У березні цього року у Чернівцях я давав концерт з нагоди мого 60-ти річчя на сцені, де я починав 37 років тому свою кар’єру. На концерті виступали обидва мої сини. Думаю, що ми колись приїдемо до Колочави всією сім’єю.

- Дякую Вам за інтерв’ю.

Розмовляла Марія Шетеля, aахівець зі зв’язків з громадськістю та ЗМІ НПП «Синевир»

16.08.2013 р.

---