Тут справді перехоплює подих, усвідомлюєш, який огром Карпат оточує тебе. Тут розмірено дихає сама Її Величність Природи. І тобі дано все це як насолода… Якщо ти прийшов сюди раз, то якісь невидимі сили вабитимуть тебе знову і знову. Це такі чарівні місця, яких, мабуть, більше ніде в Україні не знайдеш.

А що ялини, тобто смереки, ростуть навколо Синевиру найкрасивіші, то чиста природа. Розгадка в тім, на мою думку, що у цих місцях величавих синьогір щомиті перетинаються значні потоки вітрів. Теплі доносяться сюди аж із Середземномор’я, а суворі і студені – з Балтики. Одні пестять, ніжно розчісують коси, а інші, як та мачуха, - викручують верхів’я дерев. Тож смереки ці зростають у постійній напрузі. Їхнє коріння глибоке й загартоване, як м’язисті ноги доброго скорохода. Тому верховіття тягнуться вище й вище – і впираються у самісіньке небо.

- Синевирські ялини здавна славилися також високою якістю деревини, - стає до розмови директор Національно-природного парку «Синевир» Микола Дербак. – Завдяки цьому у ХІХ столітті отут була споруджена гребля, нині відома як Музей лісу і сплаву, та почався сплав деревини. Сьогодні ялини – один з потужних рекреаційних ресурсів Синевирського парку. Саме тут майже ідеальні форми цих дерев, які милують око. Вони й справді – найкращі. Особливої краси ялини набувають саме о цій порі, коли притрушені снігом. Невипадково вони є символом Новорічно-різдвяних свят, та краще ялинами милуватися у дикій, первозданній природі. Усіх запрошуємо на Синевир, щоб переконатися: наші ялини особливі!

Ці ліси під час Другої світової війни вирубували угорські фашисти, коли тут зводили оборонну лінію Арпада. А перед цим протягом майже двох сотень літ їх сплавляли бокораші-плотогони. Побудована у позаминулому столітті австрійськими інженерами гребля на тутешній Чорній Ріці мала вирішити серйозну проблему – транспортування деревини з важкодоступних гірських урочищ. Ліс заготовляли у великих кількостях, формували бокори (плоти) і так сплавляли з Чорної ріки в бистру Тереблю, а далі аж у повноводну Тису. Найактивніший промисловий сплав на Тереблі розпочався, коли в селі Буштино збудували лісопилку, куди й сплавляли (90 км) бокори, а також на територію нинішньої Угорщини – аж за 200 – 300 км. З приходом на Закарпяття радянської влади сплав тривав, але постійно вдосконалювався, доки 1954 року не спорудили Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію. Гребля перекрила сплав. Іще живі на Верховині поодинокі діди-бокораші – ці мужні представники сміливої професії, яка відійшла в минуле…

Тут побутує безліч легенд. Тут і нині вам розкажуть цікаві історії, яких не почуєте ніде. Тут щоднини народжується казка. Це серце Карпат – краса гір і мужність тутешніх людей.

Отже, хто побував у Синевирі, той пристане на цю думку. Хто не був – той буде! Як не на Новий рік або Різдво, то навесні або ж улітку. Карпати, як і їхні смереки, красиві будь-якої пори року.

Василь НИТКА

«Голос України»

18.01.2018 р.

---