Національний природний парк «Синевир» покликаний перш за все дбати про охорону, збереження і відтворення природних екосистем, їх дослідження. Однак, особлива увага приділяється історико-культурній спадщині, що є також важливим напрямком діяльності природно-заповідної установи. Тож не випадково парк став учасником міжнародного проекту «Дерев’яна архітектура в культурному ландшафті: виклики сучасності», який підтриманий Європейською Комісією. Чергова робоча нарада партнерів з впровадження проекту відбудеться в НПП «Синевир» 8-10 серпня. То які об’єкти дерев’яного зодчества більш цікаві на території Тереблянської долини?

Територія національного природного парку «Синевир» становить 43 тис. га. У його межах знаходиться 5 великих населених пунктів, загальна чисельність жителів становить близько 20 тис. осіб. Перші поселення тут сформувалися на початку XV ст. Жителі гірських сіл були віруючими людьми, тож, попри злидні і голод, знаходили можливість будувати дерев’яні церкви. Найдавнішим таким храмом, що зберігся до сьогодні є Церква Святого Духа у селі Колочава. Напис на одвірку цієї споруди засвідчує, що вона зведена у 1795 році.

В період Радянського Союзу у церкві Святого Духа діяв музей атеїзму. Зі здобуттям Україною незалежності тут створено церкву-музей. Старі церковні книги, документи, ікони – усе це презентовано для огляду, однак найцікавішим експонатом є сама церква, вік якої перевищує два століття.

Не менш цікавими є дерев’яні церкви святого Михайла у селі Негровець, яка споруджена у 1818 році, і церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка датується 1817 роком.

Ці три храми є пам’ятками архітектури. Окрім них в межах НПП «Синевир» споруджено ще 6 дерев’яних церков, а саме: церква Святої Трійці, 1928 р. (село Колочава), церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1928 р. (село Вільшана), церква на честь ікони Божої Матері «Нечаяна радість», 2002 р. (село Колочава), церква Переображення Господнього, 2000 р. (село Свобода), церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1999 р. (село Синевирська Поляна), церква Петра і Павла, 2013 р. (село Свобода). Усі ці дерев’яні церкви належать релігійним громадам.

Цікавими історико-культурними об’єктами в межах національного природного парку «Синевир» були дерев’яна гребля на Чорній Ріці і музей лісосплаву.р».

Дерев’яна гребля побудована у XІX столітті. За допомогою цієї споруди тоді мало вирішитися питання транспортування деревини з віддаленого урочища. Її заготовляли тут у великих кількостях, формували з неї бокори (плоти) і сплавляли з Чорної Ріки в річку Тереблю і аж до Тиси. Цей важкий і ризикований труд лежав на плечах сильних і мужніх горян. Багато бокорашів загинули під час сплаву.

Ця складна справа, на базі досвіду і руху науки вперед, постійно удосконалювалася. У 50-х роках минулого століття ліс з Чорної Ріки транспортували ще способом сплаву, а пізніше – лісовозами. Техніка полегшила працю людей і остаточно залишила у минулому таку професію як бокораш.

Оскільки праця, пов’язана зі сплавом лісу у багатьох викликала неабиякий інтерес, в урочищі Чорна Ріка на греблі було вирішено створити музей. У 1973 році цей унікальний гідротехнічний об’єкт детально обстежено фахівцями, а потім й реставровано. Пізніше на греблі пристосовано надбудови, у яких й розмістився єдиний у Європі музей лісосплаву. Даний історико-культурний об’єкт розпочав свою роботу у 1976 році.

Аномальна повінь, що пронеслася Чорною Рікою у 1998 році, забрала з собою дві третини приміщення музею – надводну його частину. Напередодні, сторож та студенти, які відпочивали на тутешній базі, бачили, що є загроза руйнування музею. Вони врятувати експонати, та не вдалося врятувати головного експоната – греблю. Національний парк відстоює питання відтворення музею вже не один рік.

Одним з найпопулярніших серед туристів, які відвідують НПП «Синевир», є музей архітектури та побуту просто неба «Старе село», який створив колишній народний депутат, уродженець Колочави Станіслав Аржевітін. На території музею відтворено село стародавньої Верховини із автентичних експонатів, віднайдений у селі Колочава, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів. У скансені представлені пам’ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, теслі, шевці).

Історія гірського села Колочава останнім часом захопила численних її уродженців, які докладають немало зусиль для дослідницької роботи. Дедалі частіше виринають з небуття нові факти, постають перед сучасниками цікаві деталі, а, подеколи, сенсаційні аргументи. Тож у Колочаві створюються нові музеї.

Крім цього, на території Тереблянської долини знаходяться гірські поселення, які можна вважати живими музеями просто неба. Адже тут чудово збереглася дерев’яна житлова архітектура, характерна для цього регіону з мінімальним втручанням сучасних будівельних матеріалів. Щоправда, деякі об’єкти зазнали певної деградації. А от таке поселення як Верхня Буковинка на околиці Синевирської Поляни унікальне, оскільки тут продовжують жити люди, які дотримуються традиційного господарювання і не зраджують прабатьківським традиціям будівництва. Загалом, подібні культурні ландшафти варті уваги і підтримки.

04.08.2015 р.

---