Книга Станіслава Аржевітіна «Колочава. Шкільництво», яку автор презентував напередодні Дня вчителя, стала приємним і довгоочікуваним подарунком як для сільських вчителів, так і для їх учнів. Це унікальне видання на майже півтори тисячі сторінок вмістило в собі всю історію шкільної освіти в Колочаві, а також частково на Міжгірщині, Закарпатті. «Це продовження реалізації мого проєкту «Мала Батьківщина», в рамках якого в селі має бути 10 музеїв, 20 пам’ятників і скульптурних композицій, і 10 книг», - зазначив автор на презентації книги. Саму ж презентацію четвертого видання із 10-ти томного проєкту з історії верховинського села Колочава Станіслав Аржевітін оригінально провів рідному селі Колочава, в музеї «Радянська школа».

«Я її майже не презентував, її презентували 25 спікерів, яким попередньо було роздано книги і кожний розповів про свій розділ. Виступали і колишні учні, і вчителі, і директори шкіл, і пенсіонери, серед яких були майже 90 –річні. Це був імпровізований відкритий урок», - – зазначив автор.

За словами Станіслава Аржевітіна, книга «Колочава. Шкільництво» - це своєрідний хронологічний путівник по Закарпатському шкільництву з 15 століття, путівник по Міжгірському районному шкільництву. «Я подав по всіх селах тодішнього Воловського району рік заснування церковно-приходських шкіл, державних шкіл в тодішній Австро - угорській імперії. Та найбільше місця у книзі займає шкільництво за радянських часів, адже тоді почалося бурхливе піднесення освіти у краї», - розповідає він.

Один розділ у книзі присвячений особистостям, зокрема, це перші церковно-приходські вчителі, які залишили великий слід у Колочаві, це 28 директорів державної школи на всіх етапах. Автор дослідив їхнє життя, побував у кожній сім’ї, взяв інтерв’ю у дітей, онуків, використав сімейні фотографії. У книзі згадані науковці з Колочави, а є 10 кандидатів наук, і один (Аржевітін С.М.) - доктор наук. Не оминув автор тих колочавців, які були першими колочавськими недипломованими вчителями. Особливо після угорської окупації, коли йшла війна, державні вчителі виїхали, а на їхнє місце стали ті учні, які мали хороші знання, але не мали відповідних дипломів. Таких в селі було близько 20.

Окремий розділ присвячений тим вчителям, а це майже 5 тисяч , які були направлені на Закарпаття із центральної і східної України, дехто - з Росії. Для того, щоб розбудовувати саме радянське шкільництво, через Колочаву пройшло близько 250 таких вчителів. «До цієї генерації відносяться і мої батьки – Аржевітін Михайло та Дринь Любов, які понад 30 років працювали тут, у Колочавській середній школі. Цим вчителям у селі Колочава є єдиний у своєму роді пам’ятник «Вчителька з Вкрайни». І ця сторінка вперше висвітлюється, і жодного разу не зустрічав фактів, щоб були в селі якісь ущемлення тих вчителів», - розказує автор.

Особливу увагу Станіслав Аржевітін присвятив і своєму випуску 1978 року. «Ми проводили всі наші ювілейні зустрічі, які схожі на тематичні зібрання. Наприклад, в рамках однієї такої зустрічі ми об’їздили могили всіх директорів колочавських шкіл, а їх десь 20. В рамках іншої - обійшли всіх вчителів пенсіонерів з подарунками. Свою школу потрібно любити, як і потрібно поважати тих своїх однокласників, з якими провів таку динамічну сторінку свого життя», - каже автор книги.

Подано в книзі в повному обсязі і шкільну хроніку за чехословацького періоду, яку в той час директор школи в обов’язковому порядку повинен був вести. Там фіксувалося не лише шкільне життя, але і культурне, економічне, всі події, які відбувалися в селі, записувалися тут. І в Колочаві цей унікальний документ, обсягом 120 сторінок, зберігся.

Описав автор і шкільні музеї Колочави, які колись відкрив: Церковно-приходська школа, Чеська школа та Радянська школа, а також дві скульптурні композиції – пам’ятник вчительці з Вкрайни та Перло дорогоцінне 1747 року.

Найголовніше - після кожного розділу- подано десятки посилань на Державний архів Закарпатської області. Це означає, що будь -хто, може за цими даними легко отримати потрібну інформацію, не витрачаючи роки на пошуки. Для того, щоб написати цю книгу на півтори тисячі сторінок, автору довелося переглянути біля п’яти тисяч папок в Державному архіві Закарпатської області. У книгу увійшло 1350 фотографій як з архіву, так і сімейних архівів колочавців. Це фундаментальне видання - неоціненний скарб для села, цінність якого з роками лише зростатиме.

15.10.2019 р.

---