Національний природн ий парк "Синевир" - ГОЛОВНА
Меню
Озеро "Синевир"
Реабілітаційний Центр Бурого Ведмедя
Туристичнці маршрути
Туристичнці маршрути
Дике озеро (Озірце)

«Небезпечна то була робота, але весела»


5.074.png     5.074.png    

Відійшла у минуле давня справа бокорошів. Вже понад 60 років у Карпатах не сплавляють деревину річками. Важкий і ризикований труд горян замінила потужна техніка ще на початку 50-х років. Втім, інтерес до тепер вже екзотичної професії не вщухає. Тож не дивно, що у планах – відбудова Музею лісу і сплаву на Чорній ріці.

Як насправді проходив сплав деревини невдовзі зможемо дізнатися лише з музейних експозицій, книжок чи фільмів. Та є ще серед живих справжній бокораш – Іван Мокрянин (на фото) з Синевира, що на Закарпатті. Зараз йому 87 років. Бокори почав сплавляти з 17 років, бо був сильним і мужнім хлопцем.

«Небезпечна то була робота, але весела, – лаконічно констатує Іван Ілліч, пригадуючи молоді роки. – Я ніколи не боявся води. А вона під час сплаву нерідко хлине аж за шию».

Сплав – непростий процес. Спочатку заготовляли деревину, ризами (жолоби для спуску деревини з лісосіки до водозбірника) спускали в портош (місце, де сортували деревину і зберігали протягом зими), а потім формували бокор. Перед його виготовленням велися підготовчі роботи. Сплавники ручними свердлами робили наскрізні отвори в колодах, виготовляли гужовки (спеціально висушені гілки ліщини спочатку парили у гарячій воді, потім закручували, ліщина ставала твердішою і утворювалась гужва). Ними скріплювали колоди в плотах, витісували весла-опальчини.

Іван Мокрянин розповідає, що з Чорної ріки, разом зі ще трьома своїми колегами, сплавляв бокори до Колочави, а там їх змінювали інші плотогони. Так деревина потрапляла на південь Закарпаття. Але найнебезпечнішою ділянкою сплаву був відрізок Чорна ріка – Колочава.

«Не один бокораш загинув між хвилями холодної гірської річки, – каже Іван Ілліч. – Були два смертельно небезпечні місця: під флудером і в урочищі Гуки. Пройшовши їх, на душі ставало спокійніше».

Бокораськими селами були Синевирська Поляна і Синевир. Зараз Іван Мокрянин чи не єдиний живий бокораш, який, хоч і в похилому віці, але добре пам’ятає ті часи і радо ділиться своїми спогадами.

13.04.2018 р.